Lюк. Мамина юність.

Взявши тривалу паузу – попередній альбом було видано 2005-го – Lюк відчутно якось подорослішав. Не тим, що став показово серйозним – ні, зі здоровою самоіронією, як і завжди, все здорово. Lюк від самого початку відзначався умінням носити дитячу усмішку на бородатому обличчі – приємно, що зараз борода густішає (не у Малої, звичайно), але усмішка не зникає. Тобто, в плані звучання – це, мабуть, найбільш довершений альбом гурту. Жодного зайвого звуку, ясні й чисті лінії за наявності маси різностильових вкраплень – і при цьому вдалося зберегти упізнавану манеру – справжній сонцебризний коктейль, легкий і терпкуватий. Та враження таке, що сонце тут – надвечірнє. Неначе Lюк втілив у новому альбомі все краще зі свого чималого вже досвіду – і це не так привітання, як прощальний привіт. А далі має бути вже щось геть інше. І, по правді, буде дуже шкода, якщо це інше не станеться – бо "Мамина юність" свідчить про дійсно гарний потенціал для якісного стрибка. Причому у будь-якому напрямку – інді-рок, тріп-хоп, інтелектуальне кабаре, ейсід джаз, музика островів, та що завгодно, не суть. Воно не зможе бути беззмістовним. До речі, прислухавшись до текстів пісень, Ви побачите, що Lюк не втрачає уважно-усміхненого ставлення до слова (згадаємо принагідно, що в альбомі взяв участь Антон Слєпаков) – і це теж приємно. З таким багажем можна сміливо робити крок вперед. Але спочатку послухаємо платівку ще раз, і скажемо юності наших мам – "дякую")